Рекомендації батькам

Проблема насильства
над дітьми дошкільного віку

 

 

В різні часи і в різних культурах розвиток суспільства супроводжувався появою парадоксів і протиріч. Один із унікальних парадоксів 21-го століття пов’язаний з відношенням суспільства до дітей. Цивілізовані країни витрачають багато коштів, прагнучи підвищити рівень народжуваності, в той час як суспільство і спеціалісти б’ють тривогу з приводу збільшення випадків насилля над дітьми.

Практично кожну дитину карали в дитинстві батьки, педагоги чи родичі. В свідомості дорослих людей склався досить стійкий стереотип: без застосування покарання виховати дитину неможливо.

 

 Однак, практика показує, що не всяке покарання допомагає досягненню благородної мети – виховання. Більш того, форми покарання, які обирають батьки в процесі виховання дитини, можуть заподіяти тяжку шкоду особистості дитини.

Покаранням вважається певний вплив, спрямований на усвідомлення людиною свого вчинку. Специфіка покарання розпізнається по двом ознакам:

  1. Покарання повинно бути справедливим, відповідним вчинку.
  2. Покарання не повинно принижувати людську гідність, а той, хто карає, будь-то батьки, педагог, чи хтось інший, не повинен прагнути до влади над жертвою.

 ПОРУШЕННЯ ОДНІЄЇ З ЦИХ ОЗНАК ПЕРЕТВОРЮЄ ПОКАРАННЯ В НАСИЛЛЯ.


В реальному житті ці ознаки стираються, або ігноруються тими, хто карає.

Домашнє насилля – це свідома поведінка людини, за допомогою якої вона досягає абсолютної покори і контролю над дітьми.

Причин насилля над дитиною багато. Психологи, перш за все, відмічають наступні:  

– рукоприкладство батька до доньки пов’язане з проблемами сексуального характеру. За допомогою фізичного покарання він знімає з себе тягар незадоволених потреб, або відшкодовує моральний збиток від поганих відносин з дружиною.

– жорстоке відношення батька до сина пояснюється суперництвом через кохання дружини. Жінка здійснює насильство над своїми дітьми, взявши за приклад батьківську сім’ю. Жорстоке покарання стало для неї стереотипом виховання. Всі ці причини ховаються у підсвідомості людини. Дуже часто батьки карають своїх дітей за неслухняність.

 

Досвід підтверджує, що батьки, які використовують насильство для врегулювання конфліктів один з одним, схильні використовувати його і по відношенню до дітей. Жінки, що зазнають насильства від чоловіка, ймовірно частіше застосовують його до своїх дітей.
      Насилля зі сторони близької людини, в якій дитина завжди намагається знайти опору і підтримку приносить велику психологічну і фізіологічну шкоду. В цьому випадку порушується основний принцип сім’ї – безпечне існування всіх її членів.

   Людина, що зазнала насилля, сама стає джерелом насилля по відношенню до своїх і чужих дітей.

 Уникнути негативних наслідків покарань можна при дотриманні таких умов:
1. Не застосовувати фізичні покарання.
2. Батьки повинні дати відчути дитині, що люблять її, не дивлячись на покарання, що її позбавляють любові, уваги й турботи лише на якийсь час, що батьки не менше дитини засмучені такою ситуацією.
3. Покарання повинно відноситись не до всієї особистості дитини, а до конкретного випадку за який її покарано.

 

Чому деякі батьки завдають своїм дітям психологічної травми?

Якщо батьки, коли вони були самі дітьми, не отримали достатньо любові і турботи, їм важко задовольняти потреби своїх дітей. Вони потребують допомоги психологів і психотерапевтів для вирішення своїх внутрішніх конфліктів, що виникли внаслідок отриманих у дитинстві психічних травм.

Такі батьки часто не сприймають усерйоз потреби своїх дітей. Вони висміюють їх, не дозволяють їм виражати свої істинні почуття, їм важко поважати своїх дітей як окремих особистостей зі своєю власною свободою.  Проектуючи свої проблеми на дітей, вони їх б’ють, ображають, брешуть, погрожують їм, ізолюють, не довіряють дітям, зневажають,  примушують, принижують і втручаються в особистий простір своїх дітей. Такі батьки можуть використовувати своїх дітей як засіб для задоволення власних егоїстичних потреб, часто не усвідомлюючи шкоди, якої завдають дитині. Такі діти страждають від психологічних травм.

Часто батьки вірять, що такий стиль спілкування з дитиною для її ж добра. Вони або не хочуть зіпсувати дитину, або виправдовують свою жорстоку поведінку розмовами про дисципліну і суворе виховання.

Таким батькам важливо змінити неправильне сприйняття свого дитинства, щоб не перенести на власних дітей принцип «для твого ж добра». («Мене били і я виріс достойною людиною, тому і своїх дітей буду так виховувати»).

Деякі батьки відчувають, що, поводячись так зі своїми дітьми, вони доводять собі, що їхні батьки дійсно любили їх, їм важко подивитися в  обличчятому факту, що батьки не любили і, можливо, не могли любити їх так сильно, як вони в тому мали потребу. Майже кожна травмована дитина дає собі таємну клятву в тому, що коли вона виросте, то не буде говорити своїм дітям образливих слів, бити, принижувати їх.

На жаль, майже всі, ставши дорослими, в ситуації сімейного конфлікту переконуються, що порушують цю клятву, говорять або роблять своїм дітям саме те, що робили їм, і часто використовують ті самі методи або ті самі слова (хибне коло жорстокості).

 

 

          Довіряйте Вашій дитині та поважайте її
Визнавайте права дитини на свої власні почуття, право на вибір друзів та діяльності.
• Визнавайте право дитини на особисте життя.
• Довіряйте дітям.
• Поважайте почуття іншого з батьків.
     Забезпечте емоційний комфорт
• Говоріть та дійте так, щоб діти відчували себе у безпеці та комфортно.
• Діти повинні мати можливість розповісти вам про те, що вони відчувають. Починайте розмову з таких слів: «Я відчуваю, що ти чимось наляканий.
Розкажи мені про це», «У тому, шо сталося, не твоя провина…».
          Забезпечте фізичну безпеку
• Не залишайте дитину без нагляду в громадських місцях.
• Підтримуйте сімейний розклад — дитина повинна знати, коли ви повернетесь.
• Навчайте свою дитину правил особистої гігієни та правильного харчування.
          Слідкуйте за дисципліною
• Будьте послідовним.
• Створюйте правила поведінки відповідно до вікового розвитку дитини.
• Усно визначайте свої очікування та межі дозволеного.
• Давайте настанови, а не покарання.
       

 Приділяйте дитині свій час і увагу
• Беріть участь у житті дитини: у шкільних заходах, дитячих іграх, спілкуйтеся з її друзями.
• Залучайте дітей до своїх заходів.
• Розповідайте дитині про своє бачення життєвих цінностей.
         Турбуйтеся про себе
• Залишайте для себе час.
• Турбуйтеся про своє здоров’я.
• Підтримуйте стосунки зі своїми друзями.
• Приймайте любов.
• Якщо дитина Вас дратує, скажіть їй про свої відчуття від першої особи: «Я не люблю, коли діти неохайні», «Мені важко, коли хтось заважає».
Не звинувачуйте дитину.
          Заохочення та підтримка
• Заохочуйте дітей займатися тим, що їм цікаво.
• Будьте позитивними.
• Дозволяйте дітям не погоджуватися з вами.
• Відзначайте їхні успіхи.
• Навчайте їх необхідних навичок.
       

 Виявляйте зовні любов до дитини
• Виражайте свою любов до дитини словами та пестощами.
• Проявляйте любов, коли дитина відчуває фізичний та душевний біл
        Як зменшити вплив психічної травми
• Дитині допоможе розмова з дорослим, якому вона довіряє.
• Не залишайте дитину наодинці з її хвилюваннями.
• Якщо дитина схвильована, поверніться до неї обличчям.
• Спробуйте налаштуватися на її емоційну хвилю.
• В усіх випадках, коли дитина ображена, зазнала невдачі, їй соромно, страшно і навіть коли вона стомилася, дайте їй зрозуміти, що ви
відчуваєте її стан.
• Навчіть дитину усвідомлювати свої відчуття: «Ти сьогодні схвильований»; «Ти ображений на.,.».
• Дайте дитині можливість самій просуватись у вирішенні проблеми.
• Ваша мета — створити для дитини середовище любові й турботи.

 

Як підготувати дитину до дошкільного навчального закладу

-Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.
-Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять, чому ви хочете, щоб вона туди пішла.
-Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині, як їй пощастило  восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка.

-Учіть дитину гратися. Психологи виявили чітку закономірність між розвитком предметної діяльності та її звиканням до дитячого садка. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь-яким дорослим.

-Робіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.

-Пам’ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили, можливості і плани.

-Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тим швидше вона звикне. Допоможіть їй у цьому. Познайомтесь з іншими батьками та дітьми.

-Відвідуйте разом з дитиною прогулянки у дитячому садку.

-Дорогою у дитячий садок обговоріть з дитиною, що на неї чекає. Дуже важливо, щоб розмови про дитячий садок супроводжувалися лише позитивними емоціями. У Вас має бути спокійний голос і впевнена інтонація.

-Ніколи не лякайте дитину дитячим садком. Приблизно за тиждень першого відвідування дитячого садка попередьте дитину про це, щоб вона спокійно очікувала майбутню подію.

Прийоми, що полегшують  дитині ранкові прощання

 -Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.

 -Покладіть малюку до кишеньки яку-небудь пам’ятну річ, що нагадуватиме про вас, як сильно ви його любите.

 -Ніколи не намагайтеся «вислизнути» непомітно від дитини, якщо хочете, щоб вона вам довіряла.

 -Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.

 -Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.

 -Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуваннями й слізьми.

Як зробити дорогу до дитсадка  веселою і цікавою?

Вранці батьки поспішають на роботу, а дітям зовсім не хочеться нікуди йти… Як же зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою – і для дітей, і для дорослих?

 Якщо у дитини кепський настрій – розкажіть їй казку або вигадану оповідку про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс абощо.

 Фантазуйте! Дитина зацікавившись, може продовжити розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвиткові її уяви та мовлення.

 Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або пограйте з нею в «Буріме»: нехай вона скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки – ви загадуєте, а дитина римує. Скажімо «бджілка» – «квітка»: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка».

 Можна також вигадувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра…(не відгадав – продовжуйте далі) живе в лісі за зайцями ганяється».

 І нехай спочатку це буде не дуже образно й складно – але ж весело!

Пам’ятка для батьків щодо формування у старших дошкільників

позитивного ставлення до школи

  • Розпочинайте підготовку до школи з ігор, під час яких діти могли б набути нових знань, умінь і навичок, а також розвивати свої здібності. Мова гри найбільш зрозуміла дітям, тому грайтеся з ними (“Чого не стало?”, “Що змінилося?”,  “Слова-міста”, “Назви одним словом”, “Я памятаю п’ять назв квітів, посуду, меблів…”  тощо).
  • Дотримуйтесь систематичності занять:10-15 хвилин щодня можуть дати ліпший результат, аніж година-дві на вихідних.
  • Оцінюйте успіхи дітей, а в разі невдач – підбадьоруйте (“Давай спробуємо разом, я впевнена, вийде”, “Ліпше буде зробити так”).
  • Стежте за власним настроєм. Діти емоційно чутливі, тому якщо вам не хочеться гратися в якусь гру або ви погано почуваєтеся, ліпше відкладіть заняття. З поганим настроєм або над силу не грайтеся з дітьми. Ігрове спілкування має бути цікавим та емоційно-позитивним і для них, і для вас.

Шановні батьки, виростити  психічно здорову та емоційно стійку дитину Вам допоможуть наступні рекомендації:

– Оточіть дитину атмосферою психологічного комфорту: відмовтесь від непорозумінь та конфліктів, категоричності, підвищених, необґрунтованих  та  незрозумілих  вимог  до дитини

– Звільніть дитину від негативних переживань. Навчіться керувати власними  діями  та  висловами

– Збільшіть емоційне спілкування з дитиною: цікавтесь її внутрішнім станом, переживаннями, бажаннями

– Виявляйте любов до дитини обіймами, поглажуваннями, цілунками, ласкавим поглядом та теплим словом

– Вселяйте віру  дитини  в  її  сили, можливості

– Схвалюйте найменший успіх дитини, особливо невпевненої та сором’язливої

–  Будьте поруч з  дитиною  в  її  труднощах  і  радощах

– Свої  зауваження  чи  побажання  висловлюйте  тактовно

– Будьте терпимі та доброзичливі

 

       Пам’ятка батькам щодо надання психологічної допомоги дітям, які прибули із зони АТО

 

За ради збереження психічного здоров’я дітей, які побували в зоні АТО, фахівці психологічної служби ГУ ДСНС України у Запорізькій області надають наступні рекомендації батькам та родичам цих дітей:

· Запевніть дитину, що ви зробите все, щоб вона була у безпеці. Ваша реакція багато в чому визначає те, як буде реагувати на подію дитина.

· Вимкніть телевізор. Розгорнута засобами масової інформації навколо події кампанія може бути травматичною.

· Майте на увазі, що реакція дитини може бути різною в залежності від віку. Особливо вона може впливати на підлітка. Будьте уважні до поведінки дитини і зверніться за професійною допомогою, якщо зміни в поведінці особливо гострі й тривалі. Майте на увазі, що ваша дитина може бути дратівливою, гиперактивою, тривожною, виявляти труднощі сну і харчування, зміни в поведінці (наприклад, не захоче більше грати з друзями на вулиці), але майте на увазі. що це нормальні реакції на ситуацію стресу, яку вона пережила. Почуття дітей часто знаходять вираження в тілесних реакціях (головний біль, біль у животі тощо) та поведінці (дратівливість, лють). Якщо ці симптоми тривають довше двох тижнів, зверніться за допомогою.

·Поговоріть з дитиною про те, що сталося. Будьте правдиві. Те, скільки ви можете сказати дитині і як ця інформація повинна бути сформульована залежить від віку. Основне завдання незалежно від віку – це допомогти дитині відновити відчуття безпеки.

· Для дошкільнят досить визнати, що «щось недобре сталося, мама і тато засмучені, але з ними все нормально, і вони захистять тебе від біди».

· Спокійно висловіть свої емоції, але пам’ятайте, що ваше врівноважена поведінка буде більше сприяти почуттю безпеки. Допоможіть дитині усвідомити його власні почуття. Підкресліть, що це – нормально відчувати ті почуття, які в ситуації, що склалася, захопили його.

· Приділяйте дитині більше часу і уваги. Допоможіть дитині заспокоїтися як через психологічний канал, так і фізичний – дитині може знадобитися не тільки більше ласки і уваги, але також більше виходу фізичної енергії.

·  Вкладання спати може бути дуже важливим моментом. Використовуйте його для того, щоб побути з дитиною, почитати йому казку тощо.

· Дозвольте дитині задавати питання, говорити про події, висловлювати свої почуття. Забезпечте її необхідним матеріалом – пластиліном, фарбами, журналами.

· Грайте з маленькою дитиною, щоб допомогти їй відіграти свої страхи і занепокоєння.

· Дитина може повторювати знову і знову гру або розповідь. Це може бути втомливим для батьків. Однак це важливо для дитини. І вона стежить за реакцією на її розповідь батьків. Якщо ж дитина застряє і повторення триває багато тижнів без зміни, зверніться до психолога.

·Дотримуйтеся розпорядку в їжі, гри, сні. Це допоможе дитині відновити почуття стабільності і безпеки. Уникайте непотрібних змін.

· Діти особливо чутливі після травматичної події. Вони можуть гостро реагувати на звуки, запахи, місця, які нагадують їм про подію. Майте на увазі, що ці чинники можуть викликати сильні емоційні реакції через багато часу після травматичної події. Пам’ятайте, що діти виживають і відновлюються після травматичної події. Дайте дитині і собі час на це.

  Зверніться за допомогою, якщо ви самі відчуваєте себе тривожно й засмучено. Ви зможете бути кориснішим для дитини, якщо ви будете вести себе спокійно і впевнено.